Преподобний Антоній
Найбільший подвижник, засновник пустельножительства та отець чернецтва, який отримав від Святої Церкви ім’я Великий, народився в Єгипті, в селищі Кома, поблизу Фіваїдської пустелі, в 251 році. Батьками його були благочестиві християни знатного походження. Антоній із юності завжди був серйозним, зосередженим. Він любив відвідувати церковні служби і слухав Святе Письмо з такою глибокою увагою, що запам’ятовував почуте на все життя.
З юності керувався він заповідями Господніми. Святому Антонію було близько двадцяти років, коли він втратив батьків, і на його піклуванні залишилася малолітня сестра. Відвідуючи церковні служби, юнак перейнявся благоговійним почуттям до тих християн, які, як оповідається в Діяннях апостольських, продавали свої маєтки, а ціну їх клали до ніг апостолів. Почувши в церкві євангельські слова Христа, звернені до багатого юнака: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай маєток твій і роздай бідним; і матимеш скарб на небі; і приходь, і йди за Мною», Антоній сприйняв їх як сказані особисто йому. Він продав маєток, що залишився йому після смерті батьків, роздав гроші бідним, залишив сестру на піклуванні благочестивих дів у монастирі, покинув батьківський дім і, оселившись неподалік від свого селища в бідній хатині, розпочав подвижницьке життя. Працею рук своїх він заробляв на прожиток і на милостиню для бідних. Іноді святий юнак відвідував й інших подвижників, які жили в околицях, і від кожного намагався отримати настанови й користь. До одного з подвижників він звернувся за керівництвом у духовному житті. У цей період життя преподобний Антоній зазнав тяжких спокус від диявола. Ворог роду людського бентежив молодого подвижника помислами, сумнівами в обраному шляху, тугою за сестрою, намагався схилити Антонія до тілесного гріха, але преподобний зберігав тверду віру, невпинно творив молитву й посилював подвиги. Антоній молився, щоб Господь указав йому шлях спасіння, і йому було явлено видіння. Подвижник побачив чоловіка, який почергово то молився, то починав трудитися — це був Ангел, якого Господь послав для повчання Свого обранця. Тоді преподобний встановив суворий порядок свого життя. Він приймав їжу один раз на день, а іноді один раз на два-три дні; усі ночі проводив у молитві, віддаючись короткому сну лише на третю чи четверту ніч після безперервного чування. Але диявол не полишав своїх підступів і, намагаючись залякати преподобного, з’являвся під виглядом чудовиськ, але святий з непохитною вірою огороджував себе Животворящим Хрестом. Нарешті ворог з’явився йому у вигляді страшного чорного отрока і лицемірно визнав себе переможеним, розраховуючи схилити святого до марнославства та гордині. Але преподобний відігнав ворога молитвою. Для більшої самоти святий оселився далеко від селища, в гробниці. У певні дні його друг приносив йому мізерну їжу. І тут біси, напавши на подвижника з наміром убити його, завдали йому тяжких побоїв. Однак Господь не допустив смерті Антонія. Друг святого, який приніс, за звичаєм, їжу, побачив його замертво лежачим на землі й відніс у селище. Святого вважали померлим і почали готуватися до поховання. Але преподобний глибокої ночі прийшов до тями й умолив свого друга віднести його назад до гробниці. Твердість святого Антонія була сильнішою за підступи ворога. Прийнявши вигляд диких звірів, біси знову намагалися примусити святого покинути обране ним місце, але він знову відігнав їх силою Животворящого Хреста. Господь підкріпив сили Свого угодника: під час запеклої боротьби з темними силами преподобний побачив світлий промінь, що спускався до нього з неба, і вигукнув: «Де був Ти, милостивий Ісусе?.. чому з самого початку не з’явився зцілити мої рани?» Господь відповів: «Антонію! Я був тут, але чекав, бажаючи бачити твою мужність; тепер же, після того, як ти твердо витримав боротьбу, Я завжди буду допомагати тобі й прославлю тебе в усьому світі». Після цього явлення преподобний Антоній встав зцілений від ран і готовий до нових подвигів. У цей час йому було 35 років. Здобувши духовний досвід у боротьбі з дияволом, преподобний задумав піти вглиб Фіваїдської пустелі й у цілковитій самоті служити Господу працею й молитвою. Він просив старця-подвижника (до якого звертався на початку свого чернечого шляху) піти разом із ним у пустелю, але старець, благословивши преподобного на новий, досі невідомий вид подвигу — відлюдництво, через старчу неміч не наважився супроводжувати його. Преподобний Антоній пішов у пустелю один. Диявол намагався зупинити його, кидаючи перед преподобним коштовності й золото, але святий, не звертаючи на них уваги, пройшов повз. Дійшовши до однієї гори, преподобний побачив якусь занедбану обгороджену споруду й оселився в ній, заклавши камінням вхід. Той самий вірний друг приносив йому двічі на рік хліб, а вода була всередині огорожі. У цілковитій мовчанці преподобний приймав принесену їжу. У повній самоті й невпинній боротьбі з бісами преподобний Антоній прожив 20 років і здобув, нарешті, спокій духу й мир у помислах. Коли настав час, Господь відкрив людям Свого великого подвижника. Преподобному належало наставити багатьох мирян і ченців і керувати іноками. Люди, що зібралися біля огорожі преподобного, розібрали каміння, що загороджувало вхід, проникли до святого Антонія й просили взяти їх під своє керівництво. Невдовзі гора, на якій подвизався святий Антоній, була оточена цілим поясом монастирських обителей, і преподобний із любов’ю наставляв насельників, навчаючи духовного життя тих, хто прийшов у пустелю спасатися. Він учив насамперед постійності в прийнятому на себе подвигу, неослабному прагненню догодити Господу, щедрому й безкорисливому ставленню до трудів, понесених раніше. Він переконував не боятися бісівських нападів і проганяти ворога силою Животворящого Хреста Господнього. У 311 році Церкву спіткало випробування — жорстоке гоніння на християн, зведене імператором Максиміаном. Бажаючи постраждати разом зі святими мучениками, преподобний Антоній покинув пустелю й прийшов в Александрію. Він відкрито служив мученикам у їхньому ув’язненні, був присутній на суді та допитах, але мучителі до нього навіть не доторкнулися! Господу завгодно було зберегти його на користь християнам. Після закінчення гоніння преподобний повернувся в пустелю й продовжував подвиги. Господь дарував Своєму обранцеві дар чудотворінь: преподобний виганяв бісів і зцілював хворих силою своєї молитви. Безліч людей, які приходили до нього, заважало його самотині, і преподобний пішов ще далі, в так звану «внутрішню пустелю», і оселився на вершині гори. Однак братія з пустельних монастирів розшукали преподобного й благали його хоч інколи відвідувати їхні обителі.
Ще раз преподобному Антонію довелося покинути пустелю й прийти до християн в Александрію, щоб захистити православну віру від єресей маніхеїв і аріан. Знаючи, що ім’я преподобного Антонія шанується всією Церквою, аріани звів на нього наклеп — нібито він дотримується їхнього єретичного вчення. Прибувши в Александрію, преподобний Антоній прилюдно, в присутності єпископа, прокляв аріанство. Під час свого недовгого перебування в Александрії він навернув до Христа безліч язичників. До преподобного приходили язичницькі філософи, бажаючи своїми розумовими хитрощами похитнути його тверду віру, але він простими, переконливими промовами привів їх до мовчання. Рівноапостольний цар Костянтин Великий († 337, пам’ять 21 травня) та його сини глибоко шанували преподобного Антонія й просили його відвідати їх у столиці, але преподобний не побажав залишити своїх братів-пустельників. У відповідному посланні він переконував імператорів не пишатися високим становищем і пам’ятати, що й над ними є Нелицеприємний Суддя — Господь Бог. 85 років свого життя провів преподобний Антоній у пустельній самотині. Незадовго до своєї смерті преподобний повідав братії, що невдовзі він буде взятий від них. Ще й ще раз повчав він їх у чистоті зберігати православну віру, уникати будь-якого спілкування з єретиками, не слабнути в чернечих подвигах. «Намагайтеся ж найбільше перебувати завжди в єдності між собою, а насамперед із Господом, а потім зі святими, щоб і вас вони прийняли по смерті у вічні свої оселі, як друзів і знайомих», — так передано передсмертне слово преподобного в його житії. Преподобний заповів двом своїм учням, які були при ньому останні 15 років його життя, поховати його в пустелі й не влаштовувати урочистого поховання його останків в Александрії. Зі своїх двох мантій одну преподобний заповів святителю Афанасію Александрійському (пам’ять 18 січня), другу — святителю Серапіону Тмуїтському. Преподобний Антоній мирно спочив у 356 році, у віці 105 років, і був похований своїми учнями в прославленій ним пустелі в таємному місці.
Житіє преподобного Антонія Великого докладно описане отцем Церкви святителем Афанасієм Александрійським. Цей твір святителя Афанасія — перший пам’ятник православної агіографії — вважається одним із найкращих його письмен; святитель Іоанн Златоуст говорить, що це житіє слід читати всім християнам. «Оповідання це малозначне в порівнянні з Антонієвими чеснотами, — пише святий Афанасій, — однак і з цього укладайте, яким був Божий чоловік Антоній. З юних літ і до такого віку, зберігаючи однакову ревність до подвижництва, ні в старості не спокушаючись дорогими стравами, ні через неміч тіла не змінюючи вигляду своєї одежі, однак ні в чому не зазнав він шкоди. Очі в нього були здорові й неушкоджені, і бачив він добре. Не випало в нього жодного зуба, а тільки ослабли вони в яснах від похилого віку старця. Здорові були в нього руки й ноги (…). А те, що всюди говорили про нього, всі дивувалися йому, навіть ті, хто не бачив, любили його — це є доказом його чесноти й Боголюбивої душі». Із творів самого преподобного Антонія до нас дійшли: 1) Словеса його, кількістю 20, що трактують про християнські чесноти, особливо чернечі; 2) Сім послань до монастирів — про прагнення до моральної досконалості та духовної боротьби; і 3) Правила життя й повчання для ченців.
У 544 році мощі преподобного Антонія Великого були перенесені з пустелі в Александрію, а потім, після завоювання Єгипту сарацинами в VII столітті, — до Константинополя. З Константинополя в X–XI ст. святі мощі перенесені до В’єнського єпархіального округу, а в XV столітті — до Аріса (Франція), у храм святого Юліана.