 |
Ось уже кілька років поряд із «Шкільним аеродромом» в Одесі сяють золоті бані. Це куполи Свято-Іверського чоловічого монастиря. Таке сусідство машин, що нестримно рвуться в небо, і громади ченців, які смиренно відшукують Царство Небесне всередину себе , на перший погляд може здатися дисгармонійним і суперечливим. Однак це лише на перший погляд… |
| Будь-яка справа належить освячувати молитвою, просячи на нього благословення Божого. На жаль, сьогодні багато хто забув про це азбучне правило, яким століттями керувалися наші славні предки; тому і виникає знак питання у поєднанні: «Шкільний Аеродром і Іверський Монастир?» А все починалося саме з молитви. |  |
|
|
Колись серед степу на околицях Одеси знаходився жіночий Михайлівський скит. Обставини його заснування час витерло з людської пам’яті, та й насельниці скиту проводили життя у віддаленні від суспільства, у молитві, бідності та важких польових роботах; світом не цікавилися, як, зрештою, не цікавився ними і світ. Рідко, але були душі, готові заради спілкування з Господом залишити принади світу і усамітнитися в убогому скиту. Але настав час, коли люди перестали чути тихий голос «вопіючих у пустелі» і не могли вже знайти сил і рішучості відірватися від всепоглинаючої суєти мирської, пішовши слідом за Христом у пустелю для посту та молитви. Скитське життя почало згасати. Наприкінці ХІХ століття Михайлівський скит взагалі закритий. Чинною залишилася лише скитська церква, в яку збиралися нечисленні жителі навколишніх хуторів. |
| У перші роки ХХ століття в Одесі сформувалася група молодих людей, поєднаних думкою про підйом у небо на літальних апаратах. Їхнє товариство називалося «Одеський Аероклуб». Сьогодні нас уже не дивує вигляд срібної стріли, що розтинає небо, десь високо-високо. А, всього сто років тому, трихвилинний відрив від землі на незграбній фанерній машині, ставав величезним проривом у технічному прогресі, який дивує тисячі людей. а пізніше розміщено аеродром, який отримав назву «Шкільний». Це була та земля, на якій колись був Михайлівський скит. Незважаючи на суто технічне призначення території льотної школи, авіатори вирішили не переносити храм, що дістався у спадок, на інше місце, а залишити його для своїх духовних потреб. Чималу роль відіграв у цій справі Сергій Ісаєвич Уточкін – легендарний одесит, який своєю невтомною енергією та діяльністю прославив наше місто по всій Європі. |    |
   |
Уточкін ставить рекорди швидкості їзди велосипедом, автомобілем і, зрештою, піднімається в повітря на літаку! Досі він є одним із найвідоміших одеситів, а про його подвиги із захопленням розповідають численні свідки. І лише дещо відома маленька деталь: в Одесі була церква, яка в народі так і звалася: церква Уточкіна — та сама церква, що залишилася від скиту. Цей факт проливає світло на внутрішній душевний устрій талановитого винахідника. Для нього та його однодумців, давнє правило про молитву Богу перед початком будь-якої справи, було нагальною потребою. Ця особлива надія на Господа стала частиною їхнього життя і тому, що крила машин, які вони збирали, були ще не надійні. Найчастіше траплялися трагедії. Ось чому, відчуваючи недостатність простих людських сил, вони покладали надію на допомогу та силу Небесну. Тому поряд із майстернями «Одеського Аероклубу» було місце для невеликої церковки, в якій приносили Господу свої молитви та прохання перші одеські льотчики. |
| В одне зі своїх відвідувань Одеси, Імператор Всеросійський Микола II здійснив візит і до льотної школи. При огляді технічного комплексу, згідно з традицією, Государ відвідав і церкву, розташовану на території школи, принісши в ній молитви Господу про успішність початків російських льотчиків. |  |
 |
На жаль, не збереглося ні фотографій ні описів цієї церкви. Відомо лише те, що розмірами вона була невелика і поруч із нею знаходився струмок із чистою водою, що впадав у море в районі 10-ї станції Б. Фонтану. Слід зазначити, що зараз цей струмок протікає штучним підземним руслом в безпосередній близькості від Іверського монастиря. |
| Ураганний вихор подій жовтня 1917 року з руйнівною силою пронісся над Росією, що процвітає, надломивши стрижень духовності і насадивши цинічний атеїзм. В Одесі, як втім і по всій Русі, більшість храмів Божих було зметено з землі. Не уникла цієї гіркої долі і церква Уточкіна. Самого Сергія Ісаєвича на той час вже не було живим, його соратників розкидало по світу, а нова влада, оцінивши тактичні можливості авіації, створила на базі льотної школи воєнізований об’єкт, на території якого «культова споруда» не могла бути за визначенням. Тепер уже ніщо не розповість про оазу божественної тиші та спокою, в якому виливали молитви та смиренні ченціні та сміливі новатори. Мабуть, тільки могутній столітній дуб, що розкинув крону над сучасною обителью, може розповісти про тих, |  |
 |
Згадуючи притчу Спасителя про гірчичне зерно (Мф. 13, 31 — 32), можна порівняти Михайлівський скит і церква Уточкіна з цим малим зернятком, що колись був кинутим у землю, проросло сьогодні древом чудової обителі Пречистої Богоматері, в тіні якої притулок безліч душ людських. |
| Історія Свято-Іверського Одеського чоловічого монастиря починається з 1998 року. Саме цього року, 19 травня, відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, яке очолив Блаженніший Володимир, митрополит Київський та всієї України. На засіданні ієрархи ухвалили благословення відкриття нової обителі на честь Іверської ікони Божої Матері в Одесі. |  |
 |
Але молитовна лампада спалахнула в монастирі раніше. Перша служба відбулася на Великдень у квітні 1998 року. А до цього нечисленна братія з чотирьох людей протягом Великого Посту щодня підносили свої теплі молитви до Пречистої, невпинно благаючи Її про допомогу в основі обителі: дуже вже страшна розруха дісталася у спадок від військової частини, де треба було розпочати будівництво монастиря, і сподіватися можна було тільки на Самого Господа і Представництво Пречистої Богородиці. |
| З величезним трепетом, благоговінням і радісним пасхальним настроєм розпочалася Світла Седмиця, і друга служба була здійснена у Світлий Вівторок на честь приходу Іверського образу на Святу Гору Афон у 999 році. Сама Богородиця освятила початок молитовного життя в обителі. І вже теплився вогник молитви, що підноситься до Бога і Пречистої Його Матері. Почалася невпинна молитва і наполеглива праця. |  |
 |
23 жовтня 1998 року було зведено перший купол. Це була дуже трепетна подія, парафіян дуже мало, братії разом із робітниками 11 осіб. А тут підйом купола! Ясним свідченням чудесної допомоги Самої Владичиці стало таке: у зовсім ясний сонячний день люди бачили величезну веселку над монастирем, а коли був піднятий купол, прямо над ним з’явилася біла кругла хмара – символи благовоління та благословення Божого нової обителі. |
 26 жовтня 1998 року, у день 350-річчя прибуття точного списку Іверської ікони Божої Матері до Москви, у Свято-Іверському Одеському монастирі відбулася святкова божественна літургія, яку очолив Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський. Цього пам’ятного дня Владика здійснив освячення престолу в обителі. Тоді ж Митрополит, як Настоятель монастиря, передав у дар молодій обителі церковне начиння та ікони з власних зборів. |
