Колись серед степу на околицях Одеси знаходився жіночий Михайлівський скит. Обставини його заснування час витерло з людської пам’яті, та й насельниці скиту проводили життя у віддаленні від суспільства, у молитві, бідності та важких польових роботах; світом не цікавилися, як, зрештою, не цікавився ними і світ. Рідко, але були душі, готові заради спілкування з Господом залишити принади світу і усамітнитися в убогому скиту. Але настав час, коли люди перестали чути тихий голос «вопіючих у пустелі» і не могли вже знайти сил і рішучості відірватися від всепоглинаючої суєти мирської, пішовши слідом за Христом у пустелю для посту та молитви. Скитське життя почало згасати. Наприкінці ХІХ століття Михайлівський скит взагалі закритий. Чинною залишилася лише скитська церква, в яку збиралися нечисленні жителі навколишніх хуторів. |
![]() |
На жаль, не збереглося ні фотографій ні описів цієї церкви. Відомо лише те, що розмірами вона була невелика і поруч із нею знаходився струмок із чистою водою, що впадав у море в районі 10-ї станції Б. Фонтану. Слід зазначити, що зараз цей струмок протікає штучним підземним руслом в безпосередній близькості від Іверського монастиря. |
![]() |